Страх самотності — один із найяскравіших, оскільки пов’язаний з інстинктивними механізмами розвитку. У давнину люди не могли виживати окремо, оскільки самотужки неможливо було протистояти силам природи, і тому наші предки об'єднувалися в племена. Відтоді найстрашніше для людини залишитися на самоті. Тих, хто порушував закони племені, карали вигнанням — це дорівнювало загибелі.

Як правило, люди бояться не самої самотності, а того, що за нею стоїть – у когось самотність асоціюється зі смертю, коли була повна хата дітей і в один момент ні кого не стало, у когось сприймається з бідністю, хтось просто боїться залишатися наодинці з собою, бо ще не зрозумів, хто ж він є насправді та як йому з цим своїм «я» жити.

Саме поняття самотності можна розглядати як соціально-психологічне явище, коли емоційний стан людини змінюється через відсутність близьких емоційних зв’язків із друзями, рідними або страх їхньої втрати. У психології розрізняють два види самотності – позитивна (самотність) і негативна (ізоляція). Однак найчастіше поняттю самотності надають негативного значення.

Причини страху самотності криються у глибинному пласті нашої свідомості, який можемо назвати несвідомим. Це генетично закладений страх виживання – у первісних племенах людей, які в чомусь завинили, виганяли із соціальної групи й вони, як правило, гинули.

Тобто в архаїчному уявленні самотність – це смерть поза групою. Це прив’язки до своїх близьких, дітей або чоловіка, іноді батьків. Особливо це спостерігається у жінок, які народили, виховали дітей та діти покинули батьківську хату і пішли в доросле життя.
Чому так реагує жінка? Жінка - це берегиня, яка оберігає своїх близьких. Коли була група людей, жінка давала любов, тепло та дбала про них, "а тепер я ні кому не потрібна?". Іноді у жінок може виникати навіть психологічний невроз, істерика, панічні атаки. "А що буде, коли я залишуся на самоті?".

Найчастіше у психології тема самотності пов’язана з таким психоаналітичним поняттям як невроз. Невроз, своєю чергою, часто супроводжується страхом самотності.

Спочатку треба спробувати дати відповідь на питання: що страшного в тому, що я залишуся одна? Багатьох лякає безпорадність, неможливість самостійно вирішити, як вчинити в тій чи іншій ситуації і, звичайно ж, відсутність підтримки. Напевно, саме неможливість знайти підтримку, зіткнувшись віч-на-віч із небезпекою, робить самотність такою жахливою.

Часто самотність пов’язана з тим, що людина не може перебувати наодинці із собою, поза контактом з іншими людьми. Іноді це також супроводжується страхом зіткнення із собою, незалежно від інших людей. У такі моменти виникають різні фантазії про найстрашніші ситуації в житті. Людина ставить собі запитання: а що буде, коли я залишуся одна? І за цим запитанням у кожного криється свій власний страх. У когось – бути непотрібним, в інших – страх залишитися без засобів на існування, а в когось – страх смерті.

Навчитися не боятися самотності так швидко не вийде, але головне, що це взагалі можливо. Спочатку спробуйте прийняти страх самотності. Прийняти те, що мені страшно бути одній, страшно засинати або страшно, що так буде завжди та я помру одна в квартирі.

За цим страхом завжди є якась фантазія, яка лякає нас, і важливо зрозуміти, що це. Але для того, щоб ця фантазія втратила заряд і, відповідно, вплив на людину, бажано її «докрутити» до абсурду. У це може бути страшно занурюватися, там може бути багато болю, і краще робити все поступово (і з психологом).
Спробувати дійти до якоїсь лякаючої точки й запитати себе – і що тоді? Ось мені зараз дуже страшно, а що сталося в реальності? Нічого ж не змінилося.

Наприклад, ви боїтеся залишитися одні, тому що переживаєте, що можете втратити роботу й померти від голоду. Спробуйте максимально реально уявити й пережити цю ситуацію у своїх фантазіях: ось ви залишилися одні, але ви ж не відразу втрачаєте роботу й починаєте голодувати, у вас є якийсь ресурс і час, який можна наповнити, щоб жити далі. І тоді фантазія та страх втрачають силу.

1) Зовнішні ресурси (опори)
Щоб упоратися зі страхом самотності, дуже важливо знайти зовнішні ресурси, так звані опори. Вони не закриють усіх наших потреб, але прикриють на якийсь час тил. Це можуть бути подруги, рідні. Можна прямо запитати: «Раптом я залишуся без роботи, я зможу приходити до тебе обідати, щоб якийсь час протриматися, поки шукаю нову роботу?».
Доброю опорою є освіта – це діяльність і контакт, коли людина стає частиною якоїсь групи, я вже не один, і я вчуся чомусь новому або вдосконалюю свої знання, щоб не залишитися безробітним.
Усі наші стосунки зі світом – це пошук і створення опор, на які можна перекласти частину вантажу свого життя. Ми відчуваємо себе добре вкоріненими, коли в нас багато опор.

2) Внутрішні ресурси (опори)
Внутрішні опори – це ваші життєві цінності й орієнтири. Якщо ви добре собі їх уявляєте, маєте перед собою зобов’язання, орієнтуєтеся на свої уявлення про моральність, то це і є система, яка завжди допоможе вистояти в найсуперечливіших випадках і буде живити енергією.
Завдяки внутрішнім опорам ви менше залежите від настрою й обіцянок інших, більше чуєте власний внутрішній голос і йдете за ним. Але не варто думати, що потрібно опиратися лише на внутрішні ресурси, адже опора на себе не передбачає тотальної відмови від допомоги. Вона про те, що ви не чекаєте, що хтось буде опікуватися вами або вирішувати поточні проблеми. Найперше, ви займаєтеся ними самі, а якщо ресурсів виявиться вже недостатньо, спробуєте звернутися до близьких.